|
|
Ефективна коаліція можлива лише в новому парламенті | | Влада | 03-03-2010, 11:06 |  0  264 |
|  Чому розвалилась парламентська коаліція, яка найефективніша модель створення нової парламентської більшості та чи виправданим був би крок формування нової коаліції навколо нового Прем’єра в інтерв’ю для «МЕДІАСТАР» розповів Володимир ЄШКІЛЄВ, політичний експерт.
- Чи варто шкодувати про розвал старої коаліції? Яка основна причина її руйнації?
- Шкодувати про розвал коаліції, думаю, не варто. Свої функції вона не виконувала і виконати не змогла б, оскільки складалась з кількох команд, які мали абсолютно протилежні уявлення про те, що має відбуватися в країні, про мету цієї коаліції і мету парламентської діяльності загалом. Власне, все те, що сталося – це просто закономірний підсумок ситуації, коли певні сили, які всередині не є демократичними, намагались гратися в демократичну коаліцію. Тому й такий фініш.
Що стосується теперішньої ситуації майбутнього, то ми маємо передумови для більш дієвої коаліції. Зрозуміло, що вона буде створена швидше, однак наскільки добре вона функціонуватиме, подивимось згодом, бо в Україні добрі наміри закінчуються, як правило, поганими наслідками. Але при тому, принаймні, що президентський пост зараз займає людина більш динамічна, ніж його попередник, то можна сподіватися, якщо не на якісь реформи підтримані новою коаліцією, то хоча б на її більш незалежну роботу.
- Яка модель нової коаліції найбільш можлива за нинішніх умов розвитку політичної ситуації в Україні? І яка модель була б найбільш ефективною?
- Річ у тім, що у цьому складі парламенту я взагалі не бачу перспектив для дуже якісної коаліції, яка би дійсно відповідала за ці виклики, які робить нинішня політична ситуація перед Україною. Безумовно, ідеальним виходом було би переформування парламенту повністю, а для цього необхідні дострокові парламентські вибори. Тому коаліцію, яка тепер складеться, а туди найімовірніше ввійдуть Партія регіонів, Блок Литвина, уламки НУНСу, можливо КПУ, може об’єднувати тільки одне: намагання щось для себе «вициганити» в реальної влади, тобто від президентської вертикалі. Якихось особливих перспектив немає: безперервні парі, які базуватимуться на компромісі інтересів не державного, а кланового плану. Це знову ж таки домовленості між кількома окремими кланами, а такі домовленості, по-перше, нестійкі, а по-друге, наповнені таким егоїстичним змістом, який не дозволятиме в найближчому майбутньому робити якісь рішучі кроки та реформи.
- Наскільки виправданим був би крок формування нової коаліції навколо нового Прем’єра, замість традиційної схеми обирання Прем’єра більшістю?
- Тут можна виокремити два рівні відповіді на це запитання: теоретичний, практичний. Теоретично, це було б непогано, бо, власне, Прем’єр і мав би стати оцим мотором реформ, тим ідеологом, який встановлює в коаліції певні правила та дії. В реальному плані, хто б не був Прем’єром – це людина, яка не має в країні достатнього потенціалу для здійснення своїх амбіцій та планів. Це люди, які так чи інакше змушені будуть домовлятися, йти на якісь поступки. А це, своєю чергою, веде до неякісних компромісів.
- Як Ви вважаєте, державний апарат працює краще, коли президент та Прем’єр діють злагоджено, чи все ж коли Прем’єр може опонувати президентові?
- Все залежить від політичної культури, яка склалась у тій чи іншій країні. В Україні немає достатнього рівня політичної культури, який би дозволив працювати державному апарату при протистоянні Прем’єра та президента. Якщо в нормальних країнах це протистояння стосується нюансів, то в нас взаємні звинувачення у зрадах, антиукраїнстві і, як наслідок, фактично війна. Тому в Україні єдиний можливий шлях – це коли Прем’єр та президент будуть приналежні до однієї політичної партії чи однієї ідеології, або коли для Прем’єр-міністра буде вставлена якась конкретизація повноважень. | | |
|
|
|
|
Діловий світ
